(«Джекі» Сміт) командує 17-ю індійською дивізією під час катастрофічного відступу крізь Бірму. Кавалер Хреста Вікторії, здобутого 1915 року, він відводить свої виснажені бригади до Ситауну — широкої річки, через яку веде єдиний залізничний міст, поспіхом пристосований для автомобілів; цей міст відкриває шлях до Рангуна — великого порту й ключа до всієї колонії.
22 лютого ситуація перетворюється на жах. Японський авангард, швидший, ніж очікували, просочується крізь джунглі й атакує плацдарм на східному березі, що прикриває підступи до замінованого мосту. На східному березі основна частина дивізії ще застрягла в заторах, під бомбардуваннями й у плутаних боях; колони тупцюють на місці за кілька кілометрів від єдиної переправи. Якщо японці захоплять міст цілим, до Рангуна їх уже ніщо не відділятиме.
У ніч із 22 на 23 лютого Сміт мусить ухвалити немислиме рішення. Він може негайно наказати зруйнувати міст, щоб перекрити шлях на , пожертвувавши 2 бригадами, що лишилися на східному березі; ще почекати, поки перейде якомога більше людей, ризикуючи, що ворог захопить міст цілим і рине до порту; або спробувати часткове чи відкладене руйнування, сподіваючись виграти кілька годин, не втративши все.
Сміт наказує зруйнувати міст, який злітає в повітря на світанку 23 лютого 1942 року, коли більша частина 17-ї індійської дивізії ще перебуває на східному березі. Відрізані від єдиної переправи, люди намагаються переправитися через уплав або на саморобних плотах під вогнем: багато хто тоне, кидає зброю чи потрапляє в полон. Дивізія, що налічувала близько 17 000 людей, скорочується до приблизно 3 500 піхотинців, здатних воювати. Шлях на відкритий, порт падає на початку березня, а Сміта знімають із посади командувача.
T10-075