Генерал тримає в руках долю Рангуна — єдиного великого порту Бірми й стратегічного вузла, без якого не можна постачати ні армії субконтиненту, ні Китай . Після прориву фронту на Ситауні японські колони щодня долають десятки кілометрів, а британські, індійські й бірманські захисники, змучені до краю, безладно відкочуються. У місті масова втеча цивільних і мародерство паралізували портові квартали; пристані захаращені майном, яке ще ніхто не встиг знищити.
Гаттон зважує 3 виходи з нерівними шансами. Наказати методичну евакуацію, підірвавши нафтопереробні заводи, склади й портові споруди, а потім відійти на північ, щоб зберегти боєздатну армію, означало б остаточно перерізати Бірманську дорогу. Утримувати вулицю за вулицею й зберегти порт будь-якою ціною дало б змогу підтримувати потік постачання, але з ризиком, що й так виснажений гарнізон опиниться в оточенні. Контратака, щоб відкинути японців за , сподобалася б штабам у Делі й Чунціні, проте наявним частинам бракує артилерії, бронетехніки й будь-якого наступального пориву.
Кожна година звужує вибір. Підривні команди чекають наказів; останні торговельні судна ще стоять біля причалів. Гаттон знає, що рішення, яке він ухвалить цього вечора, визначить долю сотень тисяч бійців і шляху постачання, що з'єднує два театри війни.
Гаттон наказує готувати евакуацію й руйнування, але Вейвелл вимагає тримати до приходу підкріплень. 5 березня Гаттона замінює генерал Гарольд Александер, і останній наказ віддає не Гаттон: саме Александер у ніч з 6 на 7 березня починає руйнування й залишає місто. падає 8 березня 1942 року. Бірманську дорогу перерізано, і Китай позбавляється свого головного логістичного коридору; відтепер доведеться розраховувати на повітряний міст через Гімалаї. Для британців починається найдовший відступ в їхній військовій історії: майже 1 500 кілометрів пішки до Індії, під мусонними дощами, під невпинними ударами японської армії, яка не дає їм перепочинку.
T10-046