, юрист і високопосадовець колоніальної адміністрації, очолює економічні справи Нідерландської Ост-Індії та делегацію, що веде переговори з Токіо. Над ним генерал-губернатор править із Батавії архіпелагом, на якому розташоване одне з небагатьох великих нафтових родовищ Азії.
Відколи в травні 1940 року впали Нідерланди, колонія лишилася без метрополії, без флоту й армії, здатних протистояти великій державі. А Японія, втягнута у війну в Китаї і позбавлена американської сирої нафти, якої дедалі менше, назвала індонезійську нафту, за словами її посланця, «питанням життя чи смерті».
12 вересня 1940 року до Батавії прибуває делегація з 24 японців на чолі з міністром . Токіо вимагає 3 750 000 тонн нафтопродуктів на рік, тобто майже половину видобутку Ост-Індії — значно більше за приблизно 570 000 тонн, поставлених 1939 року. Місію супроводжують 6 старших офіцерів. Англія закликає нідерландців усе заблокувати; Сполучені Штати спостерігають.
Ван Мок знає, що пряма відмова може слугувати Японії приводом для висадки на нафтових промислах, що капітуляція озброїть японську військову машину, і що кожну віддану бочку прочитають і у Вашингтоні, і в Токіо. На столі переговорів цифри коливаються.
Ван Мок поступився частковою квотою, значно меншою за японську вимогу: нафтові компанії Ост-Індії (Bataafsche Petroleum, дочірня компанія Shell, і Standard-Vacuum) погодилися продавати Японії близько 1 800 000 тонн на рік — менш ніж половину з вимаганих 3,75 мільйона — причому значну частину лише на 6 місяців. Кобаясі, який спершу прийняв цей компроміс, відкликали до Токіо вже 2 жовтня 1940 року; новий посланець відновив переговори, що загрузли. Надана квота лишалася розрахованим мінімумом: достатнім, щоб не давати негайного приводу до війни, і замалим, щоб вгамувати японський апетит. Зокрема, Ост-Індія відмовляла в авіаційному бензині. Цей стриманий опір тривав до літа 1941 року; заморожування японських активів і ембарго поклали йому край, і Японія вирішила тоді взяти зброєю нафту, яку їй відміряли.
T05-043