, префект поліції Парижа від 1934 року, зранку 14 червня — найвища французька цивільна влада, що залишилася в столиці. Голова Паризької міської ради виїхав із міста, уряд відійшов до Бордо. Ланжерон лишився, а з ним і близько 28 000 підлеглих йому поліцейських, переважна більшість яких теж залишилася на своїх постах.
О 08:00 він приймає генерала фон Штудніца, що командує окупаційними військами. Німець просить його підтримувати громадський порядок, організувати постачання, домогтися дотримання комендантської години, розвішувати німецькі оголошення в меріях округів і не перешкоджати німецьким службам. Натомість його поліцейські зберігають зброю, міська адміністрація й далі працює, а населення не стикається з Вермахтом безпосередньо.
Дилема Ланжерона — це дилема всіх французьких службовців літа 1940 року: наскільки співпрацювати з окупантом, щоб уникнути хаосу, не стаючи при цьому знаряддям його наказів? Відповісти фон Штудніцу він має негайно.
Ланжерон погоджується із застереженнями: він підтримує громадський порядок, але відмовляється скріплювати своєю печаткою німецькі оголошення, які наказує розвішувати з приміткою «на вимогу окупаційної влади». Така позиція — адміністративна співпраця без присяги на вірність — передвіщає всю двозначність паризької поліції за часів окупації. Ланжерон лишається на посаді до свого арешту німцями в січні 1941 року. Його щоденник «Париж, червень 1940», виданий 1946 року, є першоджерелом про перші години окупації столиці. Те, що французька поліція зберегла свою структуру, матиме тяжкі наслідки згодом, зокрема під час облав 1942 року.
T04-017