58-річний головний маршал авіації командує Винищувальним командуванням Королівських повітряних сил із 1936 року. Інженер за освітою, такий небалакучий, що здобув прізвисько «Стаффі» («чопорний»), він 4 роки будував цілісну систему протиповітряної оборони навколо берегових радарів і центрів управління — знаряддя, на якому трималася б уся оборона острова.
Відколи 10 травня почався німецький наступ, французький уряд невпинно вимагає дедалі більше винищувальних ескадрилій. Даудінг уже віддав континенту частину «Гарікейнів» і організував повітряне прикриття евакуації з Дюнкерка, що завершилася 4 червня. Але його резерви тануть: у травні Королівські повітряні сили втратили сотні літаків, а Сполучене Королівство ще не зазнало жодного прямого бомбардування.
Цього 8 червня Франція вступає у «фазу 2»: Вермахт перетнув Сомму й перебуває лише за якихось 30 кілометрів від Руана. Рейно благає Лондон кинути в бій усе. Черчилль схиляється до посилення фронту. Даудінг мусить повідомити Воєнному кабінету, скількома ескадрильями він іще готовий ризикнути по той бік Ла-Маншу.
Даудінг фактично погоджується на обмежене символічне відправлення, водночас письмово домагаючись припинити знекровлення, після того як довго тримався лінії, близької до відвертої відмови. Ще 16 травня він надіслав Кабінету відомого листа, де оцінив у 52 ескадрильї мінімум, потрібний для виживання острова, і застеріг, що понад це «поразка Франції спричинила б поразку Великої Британії». 8 червня Черчилль усе ж наказує відправити 2 дивізії й кілька додаткових повітряних засобів, але кровотечу винищувачів зупинено. Збережені ескадрильї — близько 25 бойових одиниць, що залишаються на острові, — стануть хребтом оборони під час битви за Британію. Звільнений у листопаді 1940 року попри перемогу, Даудінг згодом буде реабілітований; історики здебільшого вважають, що саме його червнева твердість уможливила цю перемогу.
T04-060