З 1929 року автовиробник «Дженерал Моторс» володіє компанією «Адам Опель АГ», найбільшим автовиробником Європи, чий завод у Рюссельсгаймі та завод вантажівок у Бранденбурзі-на-Гафелі нині постачають Вермахту вантажівки «Опель Блітц». Початок війни в Європі у вересні 1939 року, а потім припинення цивільного виробництва ставлять американських керівників у вибухове становище: їхня компанія, якою володіють із Детройта, працює на німецьку воєнну машину.
Американським менеджерам, поставленим керувати «Опелем», дедалі важче звітувати перед Нью-Йорком, а їхня присутність на чолі збройового заводу Рейху стає політично неприйнятною. Навесні 1940 року, коли настає час публікувати річний звіт за 1939 фінансовий рік, керівництво «Дженерал Моторс» мусить вирішити, який ступінь контролю воно має намір зберегти над своєю філією.
«Дженерал Моторс» обирає проміжний шлях: вивести американський персонал із керівництва й доручити управління німцям, зберігаючи власність і контроль над акціями. Річний звіт, оприлюднений у квітні 1940 року, повідомляє, що компанія «вивела американський персонал, який досі відповідав за керівництво», і доручає управління громадянам Німеччини; у червні 1940 року ради реорганізують ( і переходять із правління до наглядової ради). Але «Дженерал Моторс» зберігає всі акції з правом голосу і зберігає в раді 2 американських директорів: юридичний контроль залишається в Детройті. Лише в листопаді 1942 року, після вступу США у війну, «Опель» переходить під управління уповноваженого Рейху з ворожого майна, а Карл Люер стає його примусовим керуючим. «Дженерал Моторс» відновить реальний контроль лише після 1945 року.
T03-175