65-річний повернувся до Адміралтейства у вересні 1939 року — на посаду, яку обіймав і в 1914-му. Роздратований бездіяльністю «дивної війни», він висуває безліч проєктів, щоб воювати з ворогом, не чекаючи його в окопах.
Його теперішня ідея має назву: «Роял Марін». Ідеться про те, щоб скинути у французьких водах Рейну тисячі плавучих річкових мін, призначених вибухати при зіткненні з німецькими мостами, баржами та суднами й паралізувати рух по великій промисловій річці Рейху. Перші міни, 300–400 штук, готові вже в середині березня 1940 року.
Але французький уряд блокує задум. Воєнний комітет під впливом Едуара Даладьє боїться німецьких повітряних репресій по французьких заводах і містах, вразливіших, ніж британські. Водночас Лондон і Париж уже готують мінування норвезьких вод, щоб перекрити шлях шведській залізній руді до Німеччини. На Верховній раді союзників Черчилль наполягає. Чи форсувати скидання мін у Рейн попри французьке вето, чи відмовитися від цього, чи пов'язати долю «Роял Марін» з мінуванням Норвегії?
Черчилль спершу вимушено погоджується діяти лише спільно, а потім, не діждавшись зеленого світла, зсувається до мінування самих лише норвезьких вод. Мінування норвезьких вод («Вілфред») проводять на початку квітня 1940 року, але «Роял Марін» лишається заблокованою вето французького Воєнного комітету, стурбованого репресіями. Черчилль особисто їде до Парижа в квітні, щоб переконати Поля Рейно й Даладьє, і розчаровано кидає: «Ми спізнимося на автобус». Відстрочка триває майже 2 місяці. Річкові міни скидають лише з 10 травня 1940 року — того самого дня, коли Вермахт ринув на захід, що робить операцію другорядною. «Роял Марін» пошкодить кілька мостів і барж на Рейні та Мозелі, але німецький наступ вирішить долю кампанії раніше, ніж річкова зброя відіграє якусь роль. Епізод ілюструє стратегічні розбіжності між Францією та Британією в «дивній війні».
T03-078