Всупереч поширеній думці, Франція не запроваджує загального нормування одразу після оголошення війни 3 вересня 1939 року. Уряд, дбаючи про моральний дух під час «дивної війни», спершу уникає карток. Перші обмеження з'являються лише в грудні 1939 року у вигляді так званих «днів без»: м'ясо заборонене з понеділка по середу, а в певні дні в кафе заборонений і алкоголь.
Зима 1939–1940 років сувора, і перебої з постачанням посилюються. Уряд має визначити структурованішу політику постачання для тилу, а спокуса чорного ринку вже дається взнаки.
Чи обмежитися «днями без» і покластися на громадянську свідомість, запровадити повний адміністративний контроль над постачанням з індивідуальними картками, чи дозволити ринку й цінам вільно діяти? Від цього вибору залежить, наскільки справедливо буде розподілено тягар війни всередині країни.
Декрет від 10 березня 1940 року, доповнений міжміністерською постановою, опублікованою того самого дня в «Офіційному віснику», запровадив контроль над постачанням і встановив індивідуальну продовольчу картку. Кожен француз мав до 3 квітня 1940 року подати декларацію, щоб його віднесли до певної категорії (залежно від віку та роботи), яка давала право на раціони продовольства й вугілля. Це була перша національна система нормування після самих лише «днів без» грудня 1939 року. Але військовий крах травня–червня 1940 року перешкодив її втіленню: картки фактично не роздали. Довелося чекати до 23 вересня 1940 року, за окупації та за режиму Віші, щоб продовольчі картки справді набули чинності, відкривши роки нестатків, черг і чорного ринку.
T03-177