Генерал-лейтенант сер керує островом, який , що знову діє з Сицилії, прагне стерти з карти. Від січня 1942 року нальоти йдуть один за одним удень і вночі на аеродроми Лука, Гал-Фар і Та-Калі; вцілілі винищувачі «Гарікейн» знищують на землі ще до того, як вони встигають злетіти. Запаси борошна, пального й боєприпасів тануть такими темпами, що за кілька тижнів становище стане безвихідним. Цивільне населення сховалося в печерах і катакомбах, висічених у вапняку, а докери Гранд-Гарбора між 2 бомбардуваннями намагаються ремонтувати ті кілька вантажних суден, що ще проривають блокаду.
Перед Доббі постає питання прийнятної ціни. , за 90 кілометрів від сицилійського берега й на півдорозі між Гібралтаром і Александрією, лишається єдиною британською базою, здатною вражати конвої, які постачають Африканському корпусу Роммеля пальне й бронетехніку. Доки її підводні човни виходять у море, а «Веллінгтони» злітають, третина суден Осі тоне, не дійшовши до Тріполі. Але кожен тиждень запеклого опору з'їдає запаси, які ніхто ще не знає, чим поповнити.
Доббі може тримати острів будь-якою ціною як наступальну базу проти ворожих конвоїв, ціною голоду й бомб; звести Мальту до суто оборонної позиції, призупинивши всі наступальні вильоти, щоб заощадити людей і матеріали; або зосередити решту скромних ресурсів на плані евакуації й готувати капітуляцію, якщо жоден рятувальний конвой не встигне.
Доббі вирішує триматися. 1942 року переживає безпрецедентну муку: на острів падає понад 15 000 тонн бомб, настає майже голод, а рятувальні конвої нищать у морі. Лише 5 із 14 суден операції «П'єдестал» досягають Гранд-Гарбора в серпні, серед них напівпотоплений танкер «Огайо». Але острів стоїть. Король Георг VI нагороджує весь острів Хрестом Георга. Підводні човни й літаки, що базуються на Мальті, зрештою топлять понад 40 % тоннажу, призначеного для Роммеля, прямо сприяючи краху Африканського корпусу під Ель-Аламейном.
T10-057