О 3:15 22 червня 1941 року німецька артилерія відкриває вогонь по всьому фронту, а Люфтваффе знищує на землі сотні радянських літаків.
Вторгнення застає Червону армію в цілковитому безладі: попри незліченні попередження — від шпигунів на кшталт Зорге, перебіжчиків, британців — Сталін відмовився вірити, що напад неминучий, і заборонив будь-яку мобілізацію, що могла б «спровокувати» Німеччину.
Сотні радянських прикордонних частин тієї ночі захоплено зненацька. Зв'язок перерваний, накази суперечливі або відсутні; деякі штаби, паралізовані страхом після чисток, не наважуються ні на що без Москви. Перші директиви згори, відірвані від реальності, вимагають неможливих контратак.
Ви командуєте ділянкою кордону під вогнем і без чітких вказівок. Вам доведеться обирати: утримувати позицію за будь-яку ціну, як того вимагає доктрина, ризикуючи опинитися в оточенні; відвести свою частину, щоб її зберегти, всупереч наказам, які це забороняють, і ризикуючи бути розстріляним як «пораженець»; або наосліп контратакувати за нереалістичними вказівками моменту.
Більшість прикордонних командирів трималися за свої позиції через брак самостійності: радянська доктрина і сталінський терор забороняли відступ. Поведінка, проте, була різною: застигнуті зненацька частини розсипалися або відкочувалися без наказу; а згори, через голови командирів ділянок, перші директиви («директива № 3») кидали механізовані корпуси в абсурдні контрнаступи. Результат був катастрофічним: за кілька тижнів Вермахт здійснив гігантські оточення (Білосток — Мінськ, Смоленськ, невдовзі Київ) і взяв у полон мільйони радянських солдатів, багато з яких загинуть у неволі. Але деякі осередки трималися понад усяку міру — Брестська фортеця чинила опір тижнями, — а величезні простори, глибина резервів і сама жорстокість окупанта зрештою обернулися проти загарбника. Початкова катастрофа 1941 року, породжена сліпотою Сталіна, мало не погубила СРСР; але не погубила.
T08-004