і перебувають у Вашингтоні від середини грудня на конференції — першій великій зустрічі союзників після вступу США у війну. усе прискорив: треба перетворити ситуативну коаліцію на згуртований блок, здатний протриматися до остаточної перемоги. Рузвельт має на думці короткий текст, який підпишуть усі держави, що воюють проти Осі, у якому кожна з них зобов'язалася б віддати всі свої військові й економічні ресурси боротьбі та не укладати жодного окремого миру чи перемир'я. Він навіть знайшов назву: «». Черчилль, якого розбудили серед ночі, одразу схвалює цю формулу.
Проте наперед нічого не вирішено. Рузвельт міг би відмовитися від колективного пакту й дозволити США будувати мережу двосторонніх союзів у міру потреби, не зобов'язуючи урочисто 26 країн одним правовим документом. Він міг би також вважати передчасним будь-яке офіційне зобов'язання: Червона армія ще відступає на кількох фронтах, японці просуваються в Південно-Східній Азії, а підписання гучної декларації до будь-якої відчутної перемоги ризикує прозвучати порожньо.
Рузвельт вибирає між трьома шляхами: негайний урочистий багатосторонній пакт; гнучкість двосторонніх угод від випадку до випадку; або очікування військових успіхів, перш ніж щось закріпити на папері.
1 січня 1942 року 26 держав підписують Декларацію Об'єднаних Націй, зобов'язуючись використати всі свої ресурси проти Осі й не укладати окремого миру. Термін «», вигаданий Рузвельтом, спершу означає переможний Великий альянс, а потім — міжнародну організацію, засновану 1945 року. Цей засадничий акт повоєнного порядку забороняє будь-який вихід із коаліції аж до повної капітуляції держав Осі.
T10-052