Посол 26 листопада 1941 року отримує з рук Корделла Галла в кабінеті державного секретаря у Вашингтоні документ із 10 пунктів. Тон чемний, але вимоги безкомпромісні: повне виведення японських військ із Китаю та Індокитаю, визнання єдиного уряду , фактична відмова від Троїстого пакту. Старий моряк, призначений на цю посаду за чесність і дружні зв'язки в Америці, Номура одразу розуміє, як цей текст сприймуть у Токіо. Уже кілька місяців, а з середини листопада разом зі спеціальним посланцем , він вибивається з сил, щоб утримати нитку діалогу, яку японські яструби зі штабу вважають уже обірваною.
Проте посол не знає головного: рішення ухвалюють деінде. На іншому краю Тихого океану рішення про війну визріло на імператорських конференціях восени, а флот мовчки виходить у море, далеко від чужих очей. Переговори, які Номура веде з упертою щирістю, без його відома позбавлені будь-якого змісту. Керівництво тримає його в невіданні, прикриваючись його доброю вірою, мов ширмою. Кожна депеша, яку він надішле, кожен крок, який він зробить, вписуватиметься в переговори, що вже приречені.
У Номури лишається вузький, майже мізерний, але реальний простір: простір його сумління та його вчинку. Перед текстом, що звучить як розрив, він може на місці обстоювати компроміс в останню хвилину, піти у відставку, щоб не нести розрив самому, або сумлінно передати ноту до Токіо як є.
Номура разом із Курусу сумлінно передав ноту Галла до Токіо, де її сприйняли як неприйнятний ультиматум і побачили в ній підтвердження того, що війна неминуча. Проте він і далі вів переговори, які вже втратили будь-який сенс: флот адмірала вийшов у море 26 листопада (за японським часом) у напрямку Перл-Гарбора. 7 грудня 1941 року напад забрав життя близько 2 400 американців і потопив або пошкодив 18 кораблів; Номура вручив Галлу ноту про розрив із запізненням, уже після початку бомбардувань. Глибоко принижений тим, що послужив прикриттям для раптового нападу, про який не знав, у 1942 році він повернувся на батьківщину; репутація щирої людини забезпечила йому певну поблажливість з боку істориків.
T09-057