Із приходом окупації рухи, що проповідують співпрацю з Німеччиною, посилюються. У Фландрії фламандський націоналістичний VNV (Vlaamsch Nationaal Verbond, Фламандський національний союз) сподівається отримати від окупанта автономію або незалежність Фландрії. У Валлонії та Брюсселі рух «Рекс» Леона Дегреля, спершу вагаючись, схиляється до дедалі відвертішої співпраці. Обидва рухи обіцяють порядок, кар'єри й місце в «новому європейському порядку».
Захоплення чи пристосуванство — так чи так спокуса для вас реальна. Вступити до одного з цих рухів — з переконання, з амбіцій чи щоб користуватися прихильністю окупанта. Лишитися осторонь будь-якого зобов'язання, в обачному нейтралітеті. Або відкрито виступити проти, ризикуючи відплатою.
Йдеться про мораль не менше, ніж про політику: обрати колабораціонізм — значить поставити на німецьку перемогу й стати на бік окупанта; утриматися — значить чекати, іноді з розрахунку, іноді з патріотизму. Влітку 1940 року майбутнє здається вирішеним на користь Німеччини, і тому колабораціоністська спокуса особливо сильна.
Переважна більшість бельгійців, навіть спокушених, залишається осторонь в обачному очікуванні; лише активна меншість обирає вступ до колабораціоністського руху: VNV, а згодом і «Рекс» постачають окупантові кадри, управлінців, а потім добровольців для Східного фронту (, ). Окупант спершу віддає перевагу VNV (у межах «Фламенполітик»), а потім спирається й на «Рекс». Ця політична колаборація, меншинна, але реальна, призведе до дедалі більшого впливу цих рухів в адміністрації з 1941 року й до суворих репресій під час Визволення. Вибір 1940 року, зроблений тоді, коли Німеччина здавалася непереможною, матиме важкі наслідки для тих, хто на нього пішов.
T04-144