Після прориву під Седаном село Стонн, що примостилося на гребені над рівниною, стає стратегічним засувом: хто його тримає, той стежить за південними підступами до німецького плацдарму. Німці швидко захоплюють його, щоб прикрити фланг свого наступу, тоді як французькі частини, зокрема важкі танки B1 bis, майже невразливі для тодішніх ворожих гармат, перебувають у секторі напохваті.
Навколо села бої набувають надзвичайної лютості. Французьке командування має вирішити, які зусилля туди кинути. Учепитися за всяку ціну, щоб відбити й утримати село в надії перерізати прорив біля основи. Обмежити зусилля ощадливою обороною, щоб зберегти сили, коли загальна ситуація погіршується. Або відійти на придатніший до оборони рубіж.
Кожен варіант має свою ціну. Затята боротьба за гребінь може виснажити супротивника, але прикує рідкісні сили на півдні, коли основна маса прориву вже мчить північніше. Ідеться про більше, ніж Стонн: питання в тому, куди спрямувати зусилля, коли німецький порив на захід загрожує стати некерованим.
Французи чіпляються за село й кілька днів відбивають Стонн за всяку ціну: Стонн переходить із рук у руки 17 разів між 15 і 17 травня, а бої навколо села тривають до 25 травня — в одному з найзапекліших боїв кампанії; його іноді називали «Верденом 1940 року». Танк B1 bis капітана Бійота знищує там сам 13 німецьких броньованих машин в одному бою — гучний подвиг. Але зусилля, погано узгоджені з хибною загальною стратегією, не здатні похитнути німецький прорив, що вже мчить до Ла-Маншу північніше. Стонн залишається символом французької бойової доблесті, змарнованої хибами вищого командування.
T03-125