Китай виробляє найбільше у світі вольфраму — металу, без якого не обійтися у виробництві збройової сталі та різальних інструментів. Від 1936 року націоналістичний уряд перетворив його на державну монополію, якою керує Національна комісія з ресурсів: уся руда з Цзянсі та Хунані проходить через її руки.
У 1939 році цей запас — головна розмінна монета країни без валюти. Німецький бартерний контракт, що до 1937 року постачав зброю й машини в обмін на руду, розпався: Берлін зблизився з Токіо, визнав Маньчжоу-го та відкликав своїх радників. Тим часом Москва надає масштабні кредити, що погашаються товарами.
У Чунціні Комісія мусить вирішити: якому партнерові віддати вольфрам, щоб купувати зброю, вантажівки й літаки, коли прибережні порти в руках Японії?
Уряд націоналістів спрямував основну частину вольфраму на погашення радянських кредитів. Ще в березні 1938 року СРСР, який у 1938–1941 роках став головним військовим постачальником Китаю, відкрив кілька траншів кредиту (загалом порядку 173–250 мільйонів доларів під 3 % річних), що погашалися китайською продукцією, зокрема вольфрамом, сурмою, оловом, чаєм і вовною. Руду везли сушею «Північно-Західною дорогою» через радянську Середню Азію. Від німецького бартеру, політично неможливого після переходу Берліна на бік Японії, відмовилися; експорт до західних союзників Бірманською дорогою набув справжнього розмаху лише згодом.
T01-099