Німецько-французьке перемир'я зобов'язує Францію припинити бої й проти Італії. Французька делегація, як і раніше на чолі з Юнцигером, прибуває на віллу Інчиза в Ольджаті поблизу Рима, де її приймає маршал , начальник італійського генерального штабу. Підписання відбувається 24 червня 1940 року. Поруч із Бадольо сидить граф , міністр закордонних справ. Угода має набути чинності через 6 годин після підписання — одночасно із загальним припиненням вогню з Німеччиною, тобто 25 червня о 0:35, — а для контролю за її виконанням у Турині має бути створена комісія.
Простір для маневру Італії вузький. Рим веде переговори з позиції слабкості: наступ Муссоліні в Альпах розбився об оборону армії Ольрі, а Гітлер порадив поміркованість, щоб зберегти прихильність майбутнього уряду у Віші.
Муссоліні мріяв про велику здобич — Ніцца, Савойя, Корсика, Туніс, Джибуті. Ці вимоги, успадковані від італійського іредентизму, роками роздуває фашистська пропаганда. Залишається визначити реальний розмір вимог, який дозволяє ситуація, — між показним тріумфом і реальністю зупиненого наступу.
Гору беруть скромні умови. Перемир'я на віллі Інчиза, підписане 24 червня, надає Італії лише обмежену окупаційну зону навколо Ментони та демілітаризовану смугу — жодних анексій у метрополії, ні Тунісу, ні Корсики, ні Джибуті. Загальне припинення вогню набуває чинності 25 червня о 0:35, після підписання обох перемир'їв. Для Муссоліні це розчарування: він не здобуває майже нічого з поразки Франції, до якої так мало доклався. Бадольо ж очолить уряд Італії після падіння Муссоліні в липні 1943 року й вестиме із союзниками переговори про перемир'я Італії у вересні 1943 року. Скромність здобутків червня 1940 року віщує військові невдачі Італії в наступні роки.
T04-040