Перемир'я набуло чинності 25 червня 1940 року о 0:35, і тепер комісія з перемир'я у Вісбадені має перенести поділ Франції на мапу. Угода, підписана в Ретонді, передбачає окупацію трьох п'ятих території, але точне проходження демаркаційної лінії між окупованою зоною (північ і атлантичне узбережжя) та вільною зоною (південь) німецька делегація ще має уточнити на місцевості.
Вибір лінії далеко не нейтральний. Лінія вздовж меж департаментів була б адміністративно простою. Лінія, продумана стратегічно, перерізала б залізниці, промислові басейни та ресурси, максимально посилюючи німецький контроль. Максималістський варіант дійшов би до відокремлення цілих регіонів — Ельзасу-Лотарингії, Нор-Па-де-Кале — від решти країни.
Комісія, яку з німецького боку очолює генерал фон Штюльпнагель, стане постійним органом контролю за перемир'ям. Для німецьких переговірників ідеться про те, щоб надовго закріпити економічне й військове панування над Францією, залишивши Віші рівно стільки території й адміністрації, щоб керувати населенням якомога дешевше для рейху.
Обрано передусім стратегічний варіант: накреслена перемир'ям від 22 червня й уточнена на місцевості, демаркаційна лінія не йде вздовж меж департаментів — вона перетинає 13 департаментів — і залишає Німеччині все атлантичне узбережжя, Париж та головні промислові регіони. Цілі регіони потрапляють під особливі режими: Ельзас-Лотарингія фактично анексована, Нор-Па-де-Кале підпорядковане військовому командуванню в Брюсселі, а ще з'являються «резервована» прибережна зона та «заборонена зона». Франція виявляється розчленованою на кілька зон. Демаркаційна лінія завдовжки близько 1 200 км розтинає села, родини й господарську діяльність: мільйони людей більше не можуть вільно пересуватися власною країною. Вона залишатиметься одним з головних інструментів тиску окупанта аж до її скасування 1943 року.
T04-041