На початку червня 1940 року поразка Франції доконана. , який тримав Італію поза конфліктом від вересня 1939 року («невоюючий статус»), бачить нагоду зібрати плоди німецької перемоги малою ціною. Італійська армія, однак, погано підготовлена до великої війни, про що застерігають його власні воєначальники.
Розрахунок цинічний: вступити у війну зараз, коли Франція агонізує, дало б змогу висунути претензії на Ніццу, Савойю, Корсику, Джибуті, колоніальні надбання — і сісти за стіл переможців поруч із Гітлером. Але військова непідготовленість загрожує обернути вдалу нагоду на приниження.
Муссоліні може оголосити війну негайно, щоб узяти участь у поділі здобичі й зібрати територіальні надбання. Лишатися невоюючим, доки армія не буде готова, можливо, домагаючись компенсацій. Або обмежитися дипломатичною підтримкою Німеччини, не задіюючи власні сили. Він знає, що вікно можливостей вузьке: якщо Франція капітулює раніше, ніж він діятиме, він проґавить усе.
Муссоліні одразу оголошує війну, щоб узяти участь у перемозі: 10 червня 1940 року Італія оголошує війну Франції та Великій Британії, а 20 червня атакує в Альпах. Але погано підготовлений італійський наступ натрапляє на французьку Альпійську армію, яка значно поступається чисельністю, але утримує свої позиції: здобутки мізерні, а операція обертається воєнним приниженням. Рузвельт таврує «удар ножем у спину». Вступ у війну, продиктований жадобою здобичі, надовго втягує Італію в конфлікт, до якого вона не готова й який виявиться згубним для фашистського режиму.
T04-098