На початку липня 1939 року японці переходять у наступ на Халхин-Голі. У ніч із 2 на 3 липня вони форсують річку на півночі й захоплюють гору Баїн-Цаган на західному березі, який тримають радянські війська. Якщо вони закріпляться там і вдарять у тил радянського угруповання, може розвалитися весь фронт Жукова.
Жуков оцінює небезпеку за лічені години. Його танкові бригади в наявності, але супровідна піхота та артилерія ще далеко або перегруповуються. Обережна доктрина велить дочекатися, поки буде зібрано збалансовані загальновійськові сили, і лише тоді контратакувати.
Але час працює проти нього: кожна година, яку отримують японці, дозволяє їм укріпитися на висоті. Є 3 варіанти. Негайно кинути самі лише танки на штурм пагорба, не чекаючи піхоти, ціною важких втрат, але щоб повернути ініціативу? Дочекатися перегрупування повних загальновійськових сил, даючи ворогові закріпитися? Чи відійти, щоб облаштувати нову лінію оборони в тилу? Рішення доводиться ухвалювати поспіхом.
Жуков негайно кидає на штурм самі лише танкові бригади: він спрямовує їх у лобову контратаку на Баїн-Цаган, не чекаючи піхоти, і йде на великі втрати в танках, щоб не дати японцям часу окопатися. Ставка виправдовується: під ударом броньованих сил і вогнем авіації японців відкидають за річку ціною важких втрат. Битва за Баїн-Цаган ламає японський наступ на західному березі й підтверджує стиль Жукова — сміливість, масованість і готовність ризикувати, — який досягне вершини в серпневому контрнаступі.
T00-022