Лейтенант-командер дізнається новину посеред ранку: , та ідуть Ла-Маншем серед білого дня, на повній швидкості з Бреста. Операція — приголомшливо зухвала німецька ставка, розпочата під покровом зимового туману. 3 кораблі йдуть під парасолею винищувачів, які змінюють один одного без перерви; ескорт есмінців і катерів щільно прикриває фланги. RAF, захоплена зненацька злагодженістю німців, насилу організовує цілісну відповідь.
Есмонд має лише 6 «Свордфішів» — торпедоносців-біпланів, швидкість яких ледь перевищує 240 км/год. Обіцяні «Спітфайри» для супроводу запізнюються й прибувають у мізерній кількості: лише 10 літаків із 2 різних ескадрилей. Жоден формальний наказ не зобов'язує його атакувати.
Він може атакувати негайно, погодившись на майже неминучі втрати для екіпажів і для себе; може наполягти на тому, щоб дочекатися повного ескорту й скоординованої атаки з бомбардувальниками, що вже в дорозі, ризикуючи, що ескадра вийде за межі досяжності; або визнати, що лише прибережна артилерія Кенту, есмінці й торпедні катери здатні завдати відчутного удару, і зберегти своїх людей. Ескадра йде зі швидкістю 27 вузлів: кожна хвилина наближає її до німецьких портів.
Есмонд атакує. 6 «Свордфішів» заходять у суцільну завісу німецького вогню; усі збито, жодна торпеда не влучає в ціль. 13 із 18 членів екіпажів гинуть, Есмонд — першим; виживають лише 5. і підриваються на мінах біля німецьких портів, але ескадра досягає призначення: гучне приниження для Королівського флоту та RAF, хоч відхід кораблів з Атлантики зрештою піде на користь союзникам. Есмонд посмертно отримує .
T10-018