У середині червня 1940 року французький уряд, що переїхав до Бордо, розколотий. Армія безладно відступає, Париж упав. На засіданні Ради міністрів зійшлися 2 табори. Голова Ради міністрів хоче продовжувати війну, за потреби з Північної Африки та імперії, спираючись на неушкоджений флот і британського союзника. Маршал Петен і генерал Вейган, навпаки, хочуть просити перемир'я, вважаючи військове становище безнадійним і не бажаючи залишати територію країни.
Ставки величезні. Продовжити боротьбу з імперії означає зберегти суверенітет і честь, але віддати метрополію окупації та невідомості. Просити перемир'я означає припинити різанину й зберегти контроль над частиною країни, але вийти з війни й віддатися на милість переможця.
Уряд має вирішити. Попросити в Німеччини перемир'я. Продовжити війну з Північної Африки, спираючись на флот та імперію. Або шукати проміжний шлях (військове припинення вогню без політичної капітуляції, за нідерландським зразком). Від цього вибору залежить уся доля Франції.
Перемагає табір перемир'я: 16 червня Рейно йде у відставку, президент Лебрен запрошує до влади Петена, який одразу просить у Німеччини перемир'я. Підписане 22 червня в Ретонді, воно ділить Францію на окуповану й «вільну» зони, залишає уряд у Віші й ставить країну під німецьку опіку. Продовження боротьби, яке обстоювали Рейно, Мандель і де Голль, відкинуто; деякі парламентарі, проте, спробують дістатися до Північної Африки (на борту «Массілії»). Вибір перемир'я відкриває шлях режимові Віші та колабораціонізму, тоді як де Голль з Лондона закликає продовжувати боротьбу.
T04-104