, прем'єр-міністр Швеції, від грудня 1939 року очолює уряд національної єдності; міністр закордонних справ у ньому — . Уряд дотримується суворого нейтралітету, попри величезну симпатію шведів до Фінляндії, на яку напав СРСР. 21 лютого 1940 року близько 12:40 7 радянських бомбардувальників пролітають над Паялою — шведським селом у Норрботтені, поблизу фінського кордону.
Літаки скидають близько 150 бомб, фугасних і запальних. Спалахують 6 будівель, зруйновано лісопильню, частково спустошено цвинтар, із церкви вилітають вітражі, обірвано телефонну лінію на південь. Людські втрати невеликі: 2 поранених, жодного загиблого. Дорогою назад до Мурманська один із бомбардувальників, у якого закінчується пальне, сідає у Фінляндії, де екіпаж потрапляє в полон.
Інцидент ставить Стокгольм перед делікатним вибором. Швеція хоче лишитися поза війною, але не може залишити без відповіді напад на власну землю. Уряд Ганссона може надіслати Москві помірковану ноту протесту й чекати пояснень; вирішити справу мовчки, двосторонніми каналами, щоб не розпалювати громадську думку; або твердо вимагати вибачень, відшкодувань і гарантій — ризикуючи ескалацією з СРСР.
Уряд Ганссона обирає помірковану дипломатичну ноту: офіційний протест вручають Радянському Союзові того ж дня, без погроз і розриву. Москва спершу заперечує: агентство ТАСС називає повідомлення «зловмисною вигадкою» і стверджує, що жоден радянський літак не пролітав над Швецією. 6 березня 1940 року радянська сторона нарешті визнає, що літаки, які збилися з курсу, скинули бомби, — єдине з радянських бомбардувань Швеції під час війни, яке було таким чином визнане. Після торгу Стокгольм, який вимагав 49 000 крон, отримує 40 000 крон відшкодування. Кризу залагоджено без відмови Швеції від нейтралітету — за кілька днів до Московського мирного договору 12 березня 1940 року, який завершує Зимову війну.
T02-040