Від жовтня 1940 року французький Індокитай, вірний режиму Віші й відрізаний від окупованої метрополії, зазнає ударів осмілілого сусіда. Таїланд генерала Пібуна, підбадьорений поразкою Франції 1940 року й тиском Японії, вимагає прикордонних територій Лаосу та Камбоджі й розпочав наступ: це французько-таїландська війна.
Генерал-губернатор адмірал має обмежені сили й не може розраховувати на підкріплення. На суходолі таїландці, які мають більше літаків і бронетехніки, просуваються вперед; розпорошена індокитайська армія насилу стримує їхні набіги. Але в Деку лишається козир: невелика ескадра навколо легкого крейсера Lamotte-Picquet, помітно потужніша за таїландський флот.
Розвідка повідомляє, що частина таїландського флоту стоїть на якорі біля острова Ко-Чанг у Таїландській затоці. Деку зважує превентивний удар: завдати рішучого удару на морі, щоб полегшити становище сухопутного фронту й відновити престиж Франції, зробивши ставку на раптовість. Проте операція ризикована — води, всіяні островами, можливі ворожі підводні човни й тінь Японії, яка вичікує будь-якої слабкості, щоб стати арбітром у регіоні.
Деку здійснив несподіваний морський рейд, щоб знищити таїландську ескадру біля Ко-Чанга: він наказав капітану 1-го рангу Режісу Беранже, який перебував на борту Lamotte-Picquet за підтримки кількох авізо, атакувати. Вранці 17 січня 1941 року французька ескадра застала таїландські кораблі зненацька біля Ко-Чанга: броненосець берегової оборони Thonburi було виведено з ладу й посаджено на мілину, міноносці Songkhla і Chonburi потоплено. Французький флот здобув безсумнівну тактичну перемогу, не втративши жодного корабля — загинуло лише 11 осіб. Але морський успіх не змінив перебігу сухопутної війни й передусім спричинив те, на що чекав Токіо: Японія нав'язала своє посередництво. 31 січня 1941 року на борту японського крейсера Natori підписали перемир'я, а в травні в Токіо договір залишив Таїланду спірні території. Режим Віші виграв битву, але програв кампанію — і підтвердило дедалі більший вплив Японії в Індокитаї.
T06-041