Командер веде 4 есмінці з гладкою палубою, успадковані від Першої світової, — USS , USS Pope, USS Parrott і USS Paul Jones — на рейд, що перетворився на суцільне вогнище. Нідерландці, перш ніж евакуювати , підпалили нафтові свердловини: полум'я освітлює бухту, наче вдень, вирізаючи на тлі помаранчевого й чорного силуети японської десантної флотилії на якорі — транспорти й танкери, притиснуті один до одного. Телбот знає, що його застарілі кораблі — одні з небагатьох союзних надводних одиниць, які ще лишаються на театрі воєнних дій; втратити їх було б катастрофою, яку важко пережити.
Проте ситуація виняткова. Японські ескортні есмінці розпорошені, увага ворога прикута до висадки, а пожежа створює димову завісу так само, як і видає позиції. Союзники ще ніколи не мали такої щільної, такої нерухомої, такої вразливої цілі.
Телбот має вирішувати швидко: кинутися в серце рейду, щоб атакувати транспорти торпедами, змирившись із ризиком опинитися в лещатах ескортів; зберегти есмінці в безпеці й залишити рейд без бою, бережучи ці незамінні кораблі; або цілитися лише в японські ескортні кораблі, щоб відкрити коридор для відходу, не витрачаючи торпед на транспорти. Кинутися на рейд — означає протиставити зухвалість виживанню, тоді як новини з Тихого океану — самі поразки.
Телбот обирає зухвалість. У ніч на 24 січня 1942 року його 4 есмінці протискаються між японськими транспортами на якорі, ведучи вогонь торпедами й снарядами в сум'ятті полум'я й диму. Вони топлять 4 десантні транспорти й пошкоджують інші, перш ніж розчинитися в темряві, не втративши жодного корабля. Це перша надводна перемога ВМС США з часів Іспано-американської війни 1898 року — моральний тріумф у кампанії, в якій їх майже не було. усе ж падає, а разом із ним і .
T10-044