1 липня 1940 року Воєнний кабінет Великої Британії під головуванням Вінстона Черчилля має ухвалити рішення щодо операції «Катапульта» — одночасного знешкодження французького флоту в усіх портах, куди може дістатися Королівський флот: у Плімуті й Портсмуті (захоплення зненацька), в Александрії (переговори Каннінгема з Годфруа) і передусім у Мерс-ель-Кебірі поблизу Орана, де стоїть головна французька ескадра.
Черчилль зважує низку незаперечних аргументів. Якби французький флот потрапив до рук Осі, співвідношення морських сил у Середземномор'ї змінилося б. Рузвельт написав йому, що сумнівається, чи французи дотримаються обіцянки не віддавати свої кораблі. Операція знешкодила б сотні тисяч тонн великих бойових кораблів. Але вона була б спрямована проти вчорашнього союзника, чиї моряки билися пліч-о-пліч із британцями, — вчинок політично й морально вибуховий.
Вибір болісний: дати повне зелене світло, обмежити дію портами, які вже перебувають під британським контролем, або дати Дарлану час виконати свою обіцянку від 17 червня.
Черчилль дає повне зелене світло, бо морська безпека важить більше за політичний ризик. Операцію «Катапульта» розпочинають 3 липня, а рішення про неї Кабінет ухвалює одностайно 1 липня. Пізніше Черчилль назве її «ненависним рішенням, найпротиприроднішим і найболіснішим з усіх, до яких мені будь-коли доводилося бути причетним». Перед Палатою громад 4 липня він бере на себе відповідальність за напад, і лави консерваторів — досі стримані щодо нього — вітають його оплесками: саме тоді палата повністю об'єднується навколо нього. Мерс-ель-Кебір коштуватиме життя 1 297 французьким морякам і надовго отруїть франко-британські відносини, але продемонструє світові, а передусім Вашингтону, рішучість Британії вести війну за будь-яку ціну.
T04-047