У травні 1940 року Вермахт вдирається до Бельгії. Фабрик Насьйональ д'Ерсталь (ФН) поблизу Льєжа — найбільший збройовий комплекс країни: кулемети, пістолети, серед них відомий Браунінг Хай Пауер, створений інженером Дьєдонне Севом. Окупант неодмінно зазіхне на це промислове підприємство.
Генеральний директор і його заступник мають лише кілька годин на рішення. Воєнні плани передбачали захист персоналу й обладнання, але німецьке просування блискавичне, і варіанти зникають щогодини. Кожне рішення ставить на терези долю тисяч робітників, безцінну промислову спадщину та ризик того, що завод працюватиме на воєнні зусилля ворога.
Чи варто знищити стратегічні верстати, щоб вони не послужили Рейху; чи врятувати людей, креслення й ноу-гау, перебравшись до Франції; чи зробити ставку на збереження заводу в цілості, відмовившись виробляти продукцію? Рішення треба ухвалити до приходу окупанта.
Жоассар і Лалу виконали довоєнні плани, наскільки це було можливо, а потім дісталися Франції, не знищивши верстатів через брак часу — за що французьке управління озброєнь їм гостро дорікнуло (Жоассар відповів, що «панове з Парижа» мали на підготовку майже стільки ж тижнів, скільки в них було годин). Головне врятували інакше: креслення Браунінга Хай Пауер таємно винесли із заводу напередодні окупації, а ключові інженери, як-от , втекли, що згодом дозволило відновити виробництво для союзників (у Канаді — на заводі компанії «Джон Інгліс» — та у Великій Британії). ФН відмовилася відновлювати роботу на німців, і вже в липні 1940 року її взяли під секвестр, перейменувавши на DWM Werk Lüttich; робітники відтоді саботували виробництво.
T03-168