Поки французький фронт руйнується, уряд Поля Рейно благає Лондон надіслати більше винищувальних ескадрилій на підтримку битви за Францію. Очільник Винищувального командування, головний маршал авіації , мусить розв'язати вирішальне питання: скільки винищувачів «Гарікейн» і «Спітфайр» кинути на континент?
Дилема стратегічна. Масово кинути винищувачі до Франції могло б допомогти зупинити німецький наступ, але ціною виснаження ескадрилій у битві, яку, можливо, вже програно, — і ризиком залишити Велику Британію без протиповітряного захисту надалі. Залишити їх удома означає зберегти оборону острова, але це можуть сприйняти як те, що французького союзника кинули напризволяще.
Даудінг може масово кинути винищувачі до Франції, щоб підтримати союзника. Суворо обмежити підкріплення, щоб зберегти протиповітряну оборону Великої Британії. Або знайти компроміс, відправляючи частини по краплях. Він переконаний, що пожертвувати винищувачами у Франції означало б приректи на поразку наступну битву — битві за Британію, — яку він вважає неминучою.
Даудінг суворо обмежує підкріплення: він відмовляється кидати основну частину своїх винищувачів у битву за Францію, яку вважає програною, і зберігає ескадрильї «Спітфайр» для оборони Великої Британії. Його твердість, попри наполегливі заклики французів і деяких британських посадовців, — одне з найважчих і найпроникливіших рішень 1940 року: без цього неторканого резерву винищувачів літня битва за Британію, ймовірно, була б програна. З французького боку ця відмова живить відчуття, що британці кинули Францію напризволяще. Але Даудінг має рацію щодо головного: оборона острова, останнього бастіону, залежить від збереження його винищувачів. Жорстокий вибір між негайною солідарністю та майбутнім виживанням.
T03-134