Напередодні вторгнення Національний банк Бельгії мусить сховати свої золоті запаси — величезне національне багатство, — щоб вони не потрапили до рук окупанта. Частину вже розміщено за кордоном (Велика Британія, США), але чималий запас ще треба терміново евакуювати.
Вибір сховища має важкі наслідки. Довірити золото Франції, союзниці й сусідці, здається природним і безпечним, але що буде, якщо поразки зазнає сама Франція? Відправити його далі (Велика Британія, Америка, колонії) надійніше, проте в поспіху це організувати важче.
Керівники банку можуть передати золото Банку Франції — з союзницької солідарності та зручності. Відправити його якнайдалі (Велика Британія, США, Африка), щоб убезпечити від будь-якого ризику на континенті. Або розподілити запас між кількома місцями. На кону доля цього скарбу й довіра до союзниці, яка теж може зазнати поразки.
Значну частину бельгійського золота було передано Банку Франції з союзницької солідарності — це рішення обернулося лихом. Франція, яка мала переправити золото в безпечне місце за океаном (через Дакар), капітулювала; за Віші, під німецьким тиском, це бельгійське золото видали німецькому Рейхсбанку. Національний банк Бельгії вже 1941 року подав до суду на Банк Франції в Нью-Йорку; угода жовтня 1944 року зобов'язала Банк Франції повністю відшкодувати Бельгії збитки. Справа бельгійського золота показала ризик довіряти національний скарб союзникові, який сам зазнає поразки, і стала одним із найбільших фінансових спорів повоєнних років. Частину, відправлену далі (Лондон, США), було збережено.
T03-129