Від початку вторгнення Бельгія боїться внутрішніх диверсій і шпигунства. Генеральний аудитор , відповідальний за безпеку держави, мусить вирішити долю осіб, визнаних небезпечними: ультраправих активістів, прихильних до рейху, «ворожих» іноземців, різних підозрюваних.
Аргументи безпеки вагомі: у розпал наступу залишати на волі потенційних симпатиків ворога видається безвідповідальним. Але екстрена процедура — масові адміністративні арешти без суду — загрожує зловживаннями, особливо посеред розгрому й психозу п'ятої колони.
Гансгоф може наказати масово інтернувати підозрюваних, а потім переправляти їх у тил (до Франції) в міру того, як фронт відступає, щоб вони не потрапили до рук ворога. Може натомість ретельно розбирати кожен випадок окремо, ризикуючи пропустити справжніх агентів. Або утриматися від переправлення, щоб залишити ув'язнених під бельгійським контролем. Проте вивезення цих інтернованих, яких дорогою доручають переляканим французьким військовим, таїть смертельну небезпеку.
Гансгоф масово інтернує й переправляє підозрюваних у тил, до Франції: між 10 і 15 травня 1940 року сотні «підозрілих» (серед них ван Северен і Дегрель) інтерновано — зокрема у в'язниці Пандрейтьє в Брюгге, — а потім вивезено до Франції. Захід, виправданий нагальними потребами безпеки, надалі вислизає з-під будь-якого контролю: інтернованих передають французьким конвоїрам, охопленим психозом п'ятої колони, і 20 травня частину з них буде розстріляно без суду в Абвілі. Цей епізод показує, як адміністративне рішення про безпеку, ухвалене в паніці, може обернутися злочином, — і як важко узгодити безпеку держави та права особи під час розгрому.
T03-093