Хоча «п'ята колона» 1940 року була насамперед колективним психозом, справжня німецька підпільна діяльність таки існувала, хоч і значно меншого масштабу, ніж уявлялося в паніці: бранденбуржці-командос, що проникали в уніформі супротивника, щоб захопити мости (Геннеп), агенти, які готували диверсії, місцеві симпатики, що постачали розвідувальні дані.
Союзні служби безпеки мають відрізнити реальну загрозу від чутки. Вони можуть зосередити зусилля на справді чутливих об'єктах — мостах, складах, лініях зв'язку, — які ворожі агенти прагнуть вивести з ладу. Можуть реагувати на кожну тривогу, ризикуючи розпорошитися й підживити паніку безпідставними підозрами. Або применшити загрозу, ризикуючи дати діяти справжнім диверсантам.
Викликом є зберегти холодну голову: майже всі тривоги хибні, але мізерна меншість відповідає справжній ворожій дії. Перестаратися — наразитися на паніку та її трагічні помилки; недогледіти — дозволити командос захопити ключові пункти. Правильну дозу майже неможливо знайти в хаосі вторгнення.
У хаосі гору взяла реакція на кожну тривогу — з усіма її перегинами: психоз «п'ятої колони» спонукав реагувати на незліченні хибні тривоги, що спричинило свавільні арешти, трагічні помилки й драми (Абвіль). Проте реальна загроза була набагато скромнішою: кілька диверсійних ударів бранденбуржців (Геннеп), поодинокі диверсії, відомості від симпатиків — місцево ефективні, але непорівнянні з уявним розмахом. Цей епізод показав, як важко в часи кризи відрізнити справжню небезпеку від чутки: колективна надмірна реакція забрала більше жертв (невинних заарештованих чи вбитих), ніж самі ворожі агенти. «П'ята колона» 1940 року була насамперед психологічною зброєю, і чималу частину її ударів союзники завдали самі собі.
T03-114