28 квітня 1939 року Гітлер виходить на трибуну Рейхстагу, щоб відповісти на публічний заклик, з яким Рузвельт звернувся до нього 2 тижні тому. Контекст напружений: Прага, Клайпеда й Албанія щойно впали, а Велика Британія 31 березня дала гарантії Польщі.
Промова — демонстрація сили. Гітлер може скористатися трибуною, щоб посилити тон і денонсувати договори, які йому заважають, — німецько-польський пакт про ненапад 1934 року, що став обтяжливим через його плани щодо Гданська, та англо-німецьку морську угоду 1935 року, символ порозуміння з Лондоном, яке нині втратило чинність. Він може й висміяти заклик Рузвельта.
Але ескалація має ціну. Денонсувати ці угоди означає послати Варшаві й Лондону сигнал відкритої ворожості й зачинити дипломатичні двері. Гітлер мусить обрати: публічно посилити позицію, денонсувавши договори, зберегти фасад поміркованості, щоб не прискорювати кризу, або обмежитися відповіддю на ґрунті пропаганди, не чіпаючи угод. Тон, який він обере, задасть курс на найближчі місяці.
Гітлер денонсує німецько-польський і німецько-британський договори: перед Рейхстагом він розриває пакт про ненапад із Польщею та морську угоду з Великою Британією й висміює заклик Рузвельта, зачитуючи перелік названих країн під сміх депутатів. Промова, театральна й вправна, подає Німеччину жертвою «оточення», водночас руйнуючи дипломатичні запобіжники. Вона задає рамки літнього силового протистояння: Гданськ і коридор стають точкою тертя, а Польща, тепер без пакту, опиняється на прицілі. Через 4 місяці війна спалахне саме на тому ґрунті, який розчистила квітнева промова.
T00-065