У 1939 році прагне посилити протитанкову оборону своїх піхотних дивізій. Невелика 45-мм гармата, що стоїть на озброєнні, стріляє швидко й добре маскується, але її пробивна здатність уже вичерпується проти броні, яка в Європі стає дедалі товстішою.
Конструкторські бюро пропонують важчі калібри з більшою пробивною силою. Та ці нові гармати потребували б нових виробничих ліній, нового оснащення, а також часу, якого в промисловості, можливо, немає.
Чи варто поставити на потужнішу, але повільну у виготовленні зброю, чи спертися на те, що заводи вже вміють випускати масово?
СРСР вирішує модернізувати 45-мм гармату: удосконалений варіант (зразка 1937, а потім 1942 року) лишається стандартною протитанковою зброєю піхоти. Ставку на швидке виробництво виграно, але 1941 року ці гармати виявляються недостатніми проти лобової броні модернізованих німецьких танків, і втрати протитанкової артилерії в перший рік «Барбаросси» важкі.
T00-072