Після Аншлюсу в березні 1938 року нацистська влада методично усуває євреїв з вільних професій в Австрії. Розпорядження від 31 березня 1938 року дозволяє позбавляти єврейських адвокатів ліцензії; з 3 квітня міністерство юстиції може викреслювати їх на власний розсуд. Викреслення стає загальним наприкінці 1938 року: найпізніше 31 грудня 1938 року адвокати, визнані євреями за Нюрнберзькими законами, втрачають право практикувати. З 2 541 члена колегії на момент Аншлюсу наприкінці року лишається лише 771.
Навесні 1939 року віденський адвокат років п'ятдесяти, викреслений з колегії й позбавлений прибутків, мусить вирішити долю своїх рідних. Двері еміграції зачиняються одні за одними: візи, квоти, податки на втечу з Рейху, черги під консульствами.
Залишитися — значить сподіватися на малоймовірне поліпшення в місті, де переслідування посилюється. Виїхати — значить покинути все: контору, майно, мову, батьківщину — заради невідомого місця призначення. Від цього вибору залежить виживання всієї родини.
Віденські євреї, які ще могли це зробити 1939 року, намагалися емігрувати будь-якими засобами, і віденська єврейська громада активно цьому сприяла. Під тиском експропріації та насильства — «податку на втечу з Рейху», конфіскації майна, арештів після «Кришталевої ночі» в листопаді 1938 року — близько двох третин із приблизно 185 000–200 000 австрійських євреїв встигли втекти до того, як легальну еміграцію заборонили в жовтні/листопаді 1941 року. Вони їхали до США, Великої Британії, підмандатної Палестини, Шанхая чи Латинської Америки, часто ціною розлуки родин. Ті, хто залишився через брак візи, грошей чи з прив'язаності, майже всі були депортовані: близько 65 000 австрійських євреїв було вбито під час Голокосту. Вигнання рятувало життя, але руйнувало цілий світ — світ блискучої віденської єврейської буржуазії.
T00-079