Від утворення осі Рим — Берлін 1936 року фашистська Італія зблизилася з нацистською Німеччиною. Але Муссоліні дбає про те, щоб зберегти вільні руки: він виступив посередником у Мюнхені, а його зять, міністр закордонних справ , не довіряє німецькому союзникові, чиї повторювані силові акції непокоять навіть Рим.
Навесні 1939 року Берлін тисне, щоб перетворити зближення на формальний військовий союз. Проєкт договору, складений німецькою стороною, винятково жорсткий: він зобов'язує кожну зі сторін вступити у війну на боці іншої, без жодного застереження про вихід і без умов.
Проте Італія не готова до великого конфлікту: її економіка крихка, збройні сили погано оснащені, ефіопська авантюра та втручання в Іспанію її виснажили. Підписати такий жорсткий пакт — прив'язати долю Італії до долі непередбачуваної Німеччини. Обмежившись м'якшою домовленістю, Італія зберегла б свободу маневру, але ризикувала б образити Гітлера. Муссоліні має вирішити. Підпис або відмова визначать долю Італії на вирішальні роки, що наближаються, і місце, яке вона посяде в таборі Осі.
Муссоліні підписує жорсткий пакт про військовий союз, запропонований Берліном: 22 травня 1939 року Чіано й Ріббентроп підписують у Берліні «Сталевий пакт» — наступальний і оборонний військовий союз без застережень. Дуче вбачає в ньому запоруку престижу та гарантію місця за столом переможців. Але зобов'язання небезпечно незбалансоване: воно прив'язує Італію до німецької ініціативи, не забезпечуючи їй відстрочки, потрібної для озброєння. За кілька днів Рим спробує уточнити свої застереження щодо строків — запізнілий крок назад, який від самого початку виявляє крихкість пакту. Пакт робить Італію, принаймні на папері, воюючою стороною, чия доля залежить від долі німецької зброї.
T00-010