59-річний генерал , родом з Ельзасу, командує французькою 2-ю армією, що тримає сектор Седана — точку стику між лінією Мажино на півдні та угрупованням за планом «Дайль», розгорнутим у Бельгії. Його зона охоплює 70 км Мааса з 9 дивізіями, серед яких 7 піхотних серії B, укомплектованих малопідготовленими резервістами.
На початку наступу Юнцигер упевнений: Арденни вважаються «непрохідними» для танків, як повторював Петен. Увечері 13 травня на його командний пункт у Сеню надходять суперечливі донесення: масований удар «Штук» по 55-й піхотній дивізії, панцери, помічені біля Седана, — а їх вважали неможливими до 16 травня, — частини, що хитаються.
Близько 21:00 Юнцигер розуміє, що під Седаном вимальовується справжній прорив. Його рухомий резерв — генерала Брокара, у складі близько 70 танків Char B1 bis — найпотужніших танків світу 1940 року — і легких H39. Але її батальйони розкидані позаду. Юнцигер мусить вирішити, як використати цей резерв.
Юнцигер наказує контратакувати на світанку 14 травня, після зосередження й підготовки. Але розпорошена по батальйонах між Стонном, Ле-Шеном і Вузьє, і її зосередження забирає на 12 годин більше, ніж планувалося: через брак пального й чітких наказів атака починається лише близько 13:00 14 травня, коли Гудеріан уже переправив десятки танків. Танки B1 ведуть героїчні двобої під Стонном, але 3-тя бронетанкова Седан не повертає. Прорив розширюється. У вересні 1940 року Юнцигер стає міністром війни Віші й підписує військову колаборацію. Він гине 12 листопада 1941 року в авіакатастрофі в Севеннах, повертаючись з інспекції в Північній Африці, — обставини так і не з'ясовано до кінця. Розпорошення його бронетанкової дивізії лишається хрестоматійним прикладом невдалого використання французьких танків у 1940 році.
T03-046