Після перемир'я величезна французька колоніальна імперія — Північна Африка, тропічна Африка, Левант, Індокитай, французькі Антильські острови, Тихий океан — стає головною ставкою. Лишаючись поза окупацією, вона має території, ресурси, порти й війська. Її вірність розділиться між легальним урядом Віші та Вільною Францією де Голля.
Для вас дилема така, як у кожного колоніального адміністратора літа 1940 року. Йти за Віші, легальною владою, що постала з перемир'я, з дисципліни й легалізму, зберігаючи усталений порядок. Приєднатися до де Голля й Вільної Франції, щоб продовжити війну, ціною розриву із законністю й ризику репресій. Або зволікати, чекаючи, як складуться події й яку позицію займуть сусіди.
Ставка більша за кожну окрему територію: якби основна маса імперії лишилася з Віші, режим Петена здобув би вагу й ресурси; приєднання до де Голля, навпаки, заклали б основу Франції, що бореться. Доля імперії визначає довіру до обох таборів.
Більшість територій (Північна Африка, Французька Західна Африка, Левант, Індокитай, Антильські острови) спершу залишаються вірними Віші — з легалізму, дисципліни чи розрахунку. Але Чад Фелікса Ебуе, а потім підмандатний Камерун, Конго й Убангі-Шарі приєднуються до де Голля вже наприкінці серпня 1940 року, даючи Вільній Франції першу територіальну базу. Згодом будуть і інші приєднання (Тихий океан, Французька Індія). Франко-британська спроба взяти Дакар (Французька Західна Африка) зазнає невдачі у вересні 1940 року через опір прихильників Віші. Розкол імперії між Віші та Вільною Францією, що окреслився влітку 1940 року, визначатиме перебіг війни для Франції аж до переходу Північної Африки на бік Союзників наприкінці 1942 року.
T04-132