Після капітуляції Бельгії та полону короля величезне Бельгійське Конго — колонія, багата на стратегічні ресурси (мідь, олово, каучук і насамперед уран Катанги) — опиняється перед вирішальним питанням. Легальний бельгійський уряд знайшов притулок у Лондоні, щоб продовжити війну; король же перебуває в полоні на батьківщині. Якої лінії триматися?
Генерал-губернатор мусить вирішити. Залучити Конго на бік Союзників, під владою лондонського уряду, віддавши його ресурси й війська «» на службу воєнним зусиллям. Лишитися нейтральним чи зайняти вичікувальну позицію, доки з'ясується бельгійська політична ситуація. Або шукати порозуміння з окупантом, як дехто радить у метрополії.
Ставка велика: колонія — це база, ресурси й значні війська. Конго, що приєдналося б до союзної справи, надало б вільній Бельгії реальну вагу у війні; нейтралізоване Конго чи Конго, що потрапило під вплив ворога, позбавило б Союзників цінних козирів — зокрема й урану, якому невдовзі судилося історичне призначення.
Рейкманс однозначно обирає залучити Конго на бік Союзників: уже 1940 року він утримує Бельгійське Конго у війні на боці Союзників, під владою бельгійського уряду в Лондоні. Колонія стає важливим джерелом стратегічних ресурсів для союзних воєнних зусиль і вирішальною фінансовою підтримкою уряду у вигнанні; її «» воюватиме у Східній Африці проти італійців. Конго постачатиме також каучук, мідь і уран Катанги — той самий, що згодом живитиме Мангеттенський проєкт. Участь Конго, на противагу непевному становищу окупованої метрополії, забезпечує Бельгії реальну присутність у таборі Союзників і матиме вагу в міжнародному визнанні лондонського уряду.
T04-133