61-річний , міністр фінансів в уряді Даладьє, 21 березня 1940 року дістає від президента Альбера Лебрена доручення сформувати новий уряд. Напередодні опинився в меншості в Палаті депутатів — 239 голосів довіри, 1 проти, 300 утрималися — на технічному голосуванні за недовіру й подав у відставку.
Лебрен радиться. Вибір обмежений: Рейно, прихильник наступальної лінії; (СФІО), який відмовляється від цієї ролі; маршал Петен, якому 83 роки і який відмовляється через вік. Лебрен призначає Рейно, відомого підтримкою союзу з Великою Британією та публічною ворожістю до політики умиротворення.
Рейно формує уряд 22 березня ціною важкого компромісу. Даладьє зберігає за собою міністерство національної оборони — політична поступка, щоб не розколоти радикал-соціалістичну більшість. Ламуре очолює міністерство фінансів, Фроссар — інформації, до кабінету входить , очолює міністерство праці. Програмна промова перед вотумом довіри викладає доктрину Рейно: якнайшвидший наступ союзників, повна мобілізація економіки, абсолютна вірність Великій Британії.
На Рейно чекає вибухонебезпечна справа: генерал , головнокомандувач від 1935 року, на думку значної частини уряду — посередність.
Рейно залишає Гамелена, щоб не створювати військової кризи, водночас змирившись із цим вибором. Гамелен лишається на посаді — Рейно вважає його посередністю, але гадає, що не може звільнити його публічно, не спровокувавши політичного конфлікту з радикалами, які стоять за Даладьє. Протягом наступних 8 тижнів Рейно співіснує з власним головнокомандувачем, не маючи змоги його усунути. 19 травня 1940 року, після прориву під Седаном, Рейно нарешті звільняє Гамелена й замінює його Максимом Вейганом — запізно. Рейно лишається головою Ради міністрів до 16 червня 1940 року, коли подає у відставку через військовий розгром. Його замінює Петен. З вересня 1940 року Віші інтернує Рейно, не віддаючи його під суд у Ріомі, наприкінці 1942 року видає німцям, і його вивозять до Німеччини (Заксенгаузен, потім замок Іттер). Звільнений 1945 року, він відновлює кар'єру за Четвертої республіки й помирає 1966 року. Його рішення березня 1940 року залишити Гамелена лишається однією з найбільш обговорюваних політичних помилок кампанії.
T03-002