У 1941 році німецька збройова промисловість залежить від вольфраму (вольфрамової руди), незамінного для твердих сталей і ріжучих інструментів. Іспанія та сусідня Португалія — головні доступні родовища Західної Європи, а союзники проводять так звані «превентивні» закупівлі, щоб спустошити ринок і позбавити Рейх цього ресурсу.
У Мадриді посол , який обіймає посаду від часів громадянської війни, має організувати постачання в умовах цієї економічної війни. Франко, який завдячує Німеччині допомогою, але не хоче псувати стосунків із Лондоном і Вашингтоном, дає ринкові діяти вільно.
Купувати за звичайною ціною, масово перебивати ціни, щоб витіснити союзних покупців, чи вимагати руду в рахунок боргів громадянської війни: від цього вибору залежить доступ Рейху до стратегічного металу.
Німеччина взялася закуповувати вольфрам за дедалі вищими цінами, щоб узяти гору в ціновій війні союзників, що роздувало спекулятивну бульбашку: надходження Іспанії від експорту вольфраму зросли з близько 73 000 фунтів стерлінгів у 1940 році до понад 15 мільйонів у 1943 році. Іспанія лишалася офіційно невоюючою, постачаючи Осі цю життєво важливу руду, аж доки американський тиск наприкінці 1943 року не змусив її запровадити обмеження («вольфрамова криза»).
T08-037