22 червня 1941 року початок операції «Барбаросса» застає Радянський Союз зненацька. На центральному напрямку танки групи армій «Центр» генерал-фельдмаршала фон Бока рвуться на схід: танкові групи Гудеріана й Гота змикаються позаду Мінська, який падає близько 28 червня 1941 року. Білостоцько-Мінський котел коштує Червоній армії сотні тисяч полонених. Столицю Білорусі беруть так швидко, що організована евакуація зривається: населення тікає в хаосі під бомбардуваннями.
Цей стрімкий перебіг подій тяжко позначається на вчителях прикордонної зони. Рада з евакуації, утворена ще 24 червня 1941 року, — орган, якому доручено керувати переміщеннями. Далі на схід, у міру відступу фронту, евакуація стає масовою: від липня до листопада 1941 року близько 1 523 підприємств переміщують на Урал, Волгу, до Сибіру разом із персоналом. Для вчителя піти за цим потоком означає дістатися до Уфи, Ташкента чи Свердловська.
Дилема справжня: вирушити в невідомість, покинувши свою школу, або залишитися під окупацією, жорстокості якої не знаєш.
Задокументованим масовим сценарієм літа й осені 1941 року була евакуація на схід. Там, де втеча була хаотичною і нерідко неможливою, як у Мінську, що впав близько 28 червня, мешканці опинилися в пастці під окупацією. Але всюди, де дозволяв час, Рада з евакуації, створена 24 червня, організувала переміщення на Урал і Волгу близько 1 523 підприємств і мільйонів людей, серед яких були незліченні вчителі та їхні учні, що знову пішли до шкіл у тилу. Навмисне руйнування шкіл поодинокими вчителями було винятком, а не правилом.
T08-039