Фінляндія не змирилася з Московським миром березня 1940 року, який після Зимової війни відібрав у неї Карелію й понад десяту частину території. Шукаючи опори, щоб повернути втрачене, уряд у Гельсінкі зблизився з Німеччиною: з осені 1940 року через Фінляндію проходять німецькі війська, а негласна військова співпраця налагоджується у розрахунку на «Барбароссу».
Коли 22 червня 1941 року Німеччина вторгається до СРСР, Фінляндія спершу оголошує нейтралітет, але зосереджує сили й дозволяє Люфтваффе користуватися своїми базами. 25 червня радянська авіація бомбардує фінські міста, даючи Гельсінкі привід до війни (casus belli).
Президент та маршал Маннергейм мають визначити характер фінської участі: вступити в повноцінну війну як співвоюючий бік Німеччини, щоб відвоювати Карелію, а то й далі; обмежитися поверненням лише територій, утрачених 1940 року, не приєднуючись до нацистських воєнних цілей; або залишитися в обороні, щоб не пов'язувати долю фінської демократії з долею Рейху.
Фінляндія обирає шлях, близький до наступальної війни, водночас подаючи її як оборонну: з кінця червня 1941 року вона розпочинає «війну-продовження» й відвойовує Карелію, а тоді заходить за кордони 1939 року — до радянської Східної Карелії. Рюті та Маннергейм, однак, відкидають деякі німецькі цілі — Фінляндія не долучається до наступу на Ленінград настільки, щоб прагнути взяти місто, і зберігає автономію, яка відрізняє її від сателітів Осі. Ця «особлива» участь у війні поруч із Німеччиною дорого коштуватиме їй у дипломатії, але дасть змогу 1944 року вийти з війни через окремий мир і зберегти незалежність — доля, унікальна серед сусідів СРСР. Отже, Фінляндія 1941 року веде власну війну, паралельну війні Гітлера.
T08-007