У розпалі битви за Атлантику безпека конвоїв, що доставляють американську допомогу до Великої Британії, життєво важлива. Ісландія — стратегічна позиція посеред північної Атлантики — окупована британцями з 1940 року; але Лондону потрібно вивільнити ці війська для інших фронтів. Рузвельт прагне розширити американську «зону безпеки» на схід, не переступаючи межі, за якою США стали б воюючою стороною.
Громадська думка переважно проти вступу у війну, а ізоляціоністський рух пильно стежить за кожним кроком, що наблизив би американські сили до сутички з U-Boot. Але розмістити в Ісландії морських піхотинців — означає поставити американський флот на передову Атлантики, де нишпорять німецькі підводні човни. Острів, фактично незалежний, але пов'язаний з окупованою Данією, не просив про цю присутність і погоджується на неї під дипломатичним тиском.
Рузвельт має вирішити: відправити американські війська на заміну британському гарнізону в Ісландії, ризикуючи інцидентами з Німеччиною; обмежитися морськими патрулями без присутності на суші; або залишити британцям нести цей тягар самотужки. Цей вибір покаже, наскільки глибоко «нейтральна» Америка втягнеться в атлантичну війну.
Рузвельт відправляє морських піхотинців на заміну британському гарнізону в Ісландії. 7 липня 1941 року американські морські піхотинці висаджуються в Ісландії й поступово змінюють британців — за (узгодженим) запрошенням ісландського уряду. Американському флотові доручають супроводжувати конвої до острова, що фактично виводить його на пряме зіткнення з U-Boot. Восени починаються інциденти: есмінець «Грір» (вересень), торпедування «Кірні» (жовтень, 11 загиблих моряків), далі «Рубен Джеймс», потоплений наприкінці жовтня (близько сотні загиблих). Рузвельт наказує «стріляти без попередження» по підводних човнах Осі. Окупація Ісландії — вирішальний етап «необ'явленої війни» в Атлантиці: не будучи воюючою стороною, Сполучені Штати фактично вже воюють, у тіні, — аж до Перл-Гарбора.
T08-014