Німеччині відчайдушно бракує нафти: власні свердловини покривають лише малу частку потреб, а решту привозять з-за океану морським шляхом, який війна одразу ж переріже. Без пального Вермахт завмирає на місці — танки, літаки, вантажівки й кораблі залежать від нього.
Є 2 шляхи добути пальне з вугілля, якого в Рейху вдосталь: процес Фішера — Тропша та гідрогенізація за Бергіусом — старіша, але перевірена.
Чи варто зосередити ресурси на одному з цих процесів задля ефективності, чи вести обидва паралельно, щоб не залежати від жодної єдиної технології?
Німеччина розвиває обидва процеси паралельно, причому гідрогенізація за Бергіусом посідає перше місце у виробництві високооктанового бензину для авіації. Великі заводи (Леуна, Пеліц, Шольвен) виробляють синтетичне пальне з вугілля; потужності сягають піку 1944 року, а тоді їх нищать союзницькі бомбардування, націлені саме на ці об'єкти. Без цього синтетичного пального німецька маневрена війна була б неможливою.
T00-069