Через 2 місяці після початку «Барбаросса» група армій «Центр» узяла Смоленськ і перебуває лише приблизно за 350 км від Москви. Для генералів — Гальдера в ОКГ, фон Бока та Гудеріана на фронті — логіка очевидна: кинутися на радянську столицю — політичний, промисловий і залізничний центр, захоплення якого могло б спричинити крах режиму. виснажена, але ще потужна.
Гітлер же міркує інакше. Він надає ваги економічним та ідеологічним цілям: ресурсам України (пшениця, донбаське вугілля), далі — кавказькій нафті, а на півночі — Ленінграду, колисці більшовизму. Місце Москви в цій ієрархії цілей стає предметом запеклого протистояння з генералами.
Фюрер має розв'язати цю фундаментальну стратегічну суперечку: зосередити головний удар на Москві, як вимагають генерали; повернути танки групи «Центр» на південь (Київ) і на північ (Ленінград) заради економічних цілей; або переслідувати всі 3 цілі одночасно, ризикуючи все розпорошити. Вибір може вирішити долю кампанії — і війни.
Гітлер наполягає на тому, щоб повернути танки на Київ і Ленінград: він вважає Москву другорядною й хоче спершу зачистити фланги. Своєю директивою й меморандумом серпня 1941 року він повертає танки Гудеріана на південь: так виникає оточення Києва (вересень 1941 року), найбільша в історії битва на оточення, у якій у полон потрапляє близько 600 000 радянських солдатів — гучний тактичний тріумф. Але цей обхідний маневр коштує вирішальних тижнів: коли наступ на Москву (операція «Тайфун») нарешті поновлюється в жовтні, осіннє бездоріжжя (распутиця), а потім зима й сибірські резерви Жукова зламають його біля воріт столиці в грудні. Вибір серпня 1941 року — Київ замість Москви — одна з найбільших суперечок війни: цей вибір приніс блискучу перемогу в короткостроковій перспективі, але, на думку багатьох істориків, відібрав у Гітлера єдиний шанс узяти Москву до зими.
T08-024