, випускник Політехнічної школи й генеральний контролер армії, у жовтні 1941 року очолює Національну службу статистики (НСС), створену 11 жовтня шляхом злиття очолюваної ним Служби демографії та Генеральної статистики Франції. Він оснастив свої обчислювальні цехи сотнями лічильно-перфораційних машин «Буль» і Голлеріт, здатних серійно обробляти мільйони особових справ.
Закон від 2 червня 1941 року зобов'язав євреїв зареєструватися в префектурах, а перепис професійної діяльності від 17 липня 1941 року містив питання 11: «Чи належить ця особа до єврейської раси?». чекає, що ці декларації буде опрацьовано, і Карміль сам запропонував доручити це своїй службі.
Проте Карміль має інший задум. Під приводом перевірки виплат демобілізаційної допомоги його служби склали картотеку приблизно 2 500 000 демобілізованих — цінну для майбутньої ремобілізації проти окупанта. Відкритий розрив із Віші поставив би під загрозу і цей інструмент, і його самого.
Карміль мусить вирішити долю декларацій: опрацювати їх точно за вимогою й видати очікувані іменні картотеки; відкрито відмовитися й піти у відставку, ризикуючи віддати цю машину запопадливішому наступникові; або взяти обробку на себе, не надаючи їй жодного пріоритету й ніколи не складаючи іменного списку.
Карміль узяв на себе обробку декларацій євреїв, не надаючи їй найменшого пріоритету й так і не видавши жодного іменного списку. Майже через 3 роки ця робота дала лише анонімний статистичний підсумок щодо євреїв, зареєстрованих у червні 1941 року, і навіть він на момент арешту Карміля ще не був завершений, а картотеки НСС не відіграли жодної встановленої ролі в арештах, депортаціях і пограбуванні майна. Натомість відповіді на питання 11 використали, щоб звільнити від Молодіжних таборів праці юнаків, зареєстрованих як євреї. Як член мережі опору , Карміль таємно готував ремобілізацію на основі своїх картотек. 3 лютого 1944 року його заарештували в Ліоні, катували в гестапо Клауса Барбі й депортували; 25 січня 1945 року він помер від тифу в . Його син Робер Карміль та американський журналіст подали ці зволікання як навмисний саботаж за усними вказівками; натомість звіт, переданий 1998 року Національному інституту статистики та економічних досліджень (ІНСЕЕ) Жаном-П'єром Азема, Реймоном Леві-Брюлем і Беатріс Тушле, дійшов протилежного висновку: НСС не був організацією опору, а ці вказівки неможливо перевірити. Чи було зволікання навмисним, досі залишається предметом дискусій.
T09-034