уже кілька місяців керує таємною мережею, яку назвав «» — за назвою суботнього дня, коли збираються її учасники. На вулицях і в підвалах Варшавського гетто десятки співробітників збирають щоденники, свідчення, статистику, афіші, дитячі малюнки, листування. Мета — з науковою ретельністю задокументувати те, що терплять 450 000 євреїв, замкнених за стінами.
На початку 1942 року в гетто просочуються перші відомості про масові вбивства, що чиняться на сході. Рінгельблюм знає або здогадується, що систематичне знищення наближається. Накопичені документи — незамінне свідчення, але й смертельна небезпека для кожного, хто їх тримає чи знає про їхнє існування. Якщо архіви виявлять, усю мережу буде знищено.
Рінгельблюм мусить вирішити долю цієї колективної пам'яті: посилити збирання й закопати документи в бідонах із-під молока та металевих коробках під будівлями гетто, щоб вони вціліли там, де люди, можливо, не зможуть; відмовитися від діяльності, виявлення якої прирекло б усіх членів мережі; чи спробувати таємно переправити документи на Захід, ризикуючи, що перевезення зазнає невдачі й нічого не буде врятовано.
Рінгельблюм і його мережа продовжують збирати й закопують архіви в 3 послідовних схованках між 1942 і 1943 роками. Майже всі члени «» гинуть під час війни; самого Рінгельблюма розстрілюють у березні 1944 року. Після визволення 2 із 3 схованок знаходять під руїнами гетто: тисячі документів — щоденники, листи, звіти, малюнки, — які становлять одне з найповніших і найцінніших свідчень про , голос жертв, що долинув попри їхню смерть.
T10-059