Вольфрам, або тунгстен, незамінний для різальних інструментів із твердого сплаву: без них неможливо точно обробляти снаряди й артилерійські деталі. Але великі родовища лежать поза Європою або на її окраїнах — Панашкейра в Португалії, Андалусія в Іспанії, Цзянсі в Китаї.
У 1939 році Німеччина знає, що її запаси вольфраму лічені. Союзна блокада обіцяє перерізати віддалений імпорт, а самі союзники прагнуть заволодіти іберійською рудою.
Чи скуповувати іберійський вольфрам за будь-яку ціну, перейти на замінні інструменти, вироблені на німецькій землі, чи покластися на запаси, щоб пережити неминучу нестачу?
Німеччина платить за португальський та іспанський вольфрам золотом із резервів Рейхсбанку, водночас нагромаджуючи запаси. Союзники ведуть справжню цінову війну, щоб позбавити рейх руди, і в червні 1944 року Португалія врешті накладає ембарго на експорт до Німеччини. Через нестачу карбіду вольфраму, що настає слідом, погіршується якість німецьких боєприпасів в останні місяці війни.
T01-105