Восени 1939 року Велика Британія, що воює, залежить від вугілля: воно потрібне її заводам, оселям, залізницям і флоту. Проте мобілізація забрала до війська чимало досвідчених шахтарів, інші пішли в галузі з вищою оплатою: видобуток буксує якраз тоді, коли воєнний попит стрімко зростає. «Дивна війна» ще не принесла великих бомбардувань, але наближається зима.
Департамент шахт (Mines Department) при Торговій палаті (Board of Trade) ще до війни розробив плани контролю за розподілом і цінами на вугілля. Союзна Франція, великий покупець британського вугілля, вимагає масових поставок саме тоді, коли внутрішні потреби зростають.
Урядовець, відповідальний за цю справу, мусить вирішити, як розподілити дефіцитний ресурс. Запровадити суворий державний контроль і спрямовувати вугілля насамперед воєнній промисловості через наявні торговельні канали? Спершу виконати експортну програму для Франції, ризикуючи внутрішнім постачанням? Чи віддати розподіл дефіциту ринку та цінам? Від вибору залежать і воєнні зусилля, і союз, і затишок домівок узимку.
Британський уряд бере розподіл і ціни на вугілля під контроль, спираючись на наявні канали збуту та на Департамент шахт, і запроваджує систему пріоритетів на користь галузей, життєво важливих для війни, водночас намагаючись виконувати поставки до Франції. Професію шахтаря внесено до Переліку зарезервованих професій (Schedule of Reserved Occupations), але нестача робочої сили не зникає протягом усієї війни — наприкінці 1943 року вона призведе до примусового призову військовозобов'язаних на шахти: так з'являються «хлопці Бевіна» (Bevin Boys). Загальне побутове нормування палива запропонують лише 1942 року (план Беверіджа, що передбачав пайок на родину й на особу), а потім відмовляться від нього через спротив громадськості. Цей епізод показує, що «дивна війна» стала часом навчання обмеженням і директивній економіці.
T01-121