Влітку 1940 року помирає , і керівництво найбільшим підприємством Клермон-Феррана переходить до його зятя Робера Пюїзо, якому допомагає . Комісія з перемир'я встановлює квоти виробництва: основна частина шин фірми піде до окупанта.
На заводі працює близько 10 000 осіб. Зупинка виробництва на знак відмови постачати продукцію окупантові означала б закриття цехів і безробіття для тисяч родин. Водночас серед робітників, інженерів і навіть у самій родині Мішленів формуються мережі Опору, які вимагають саботажу обладнання.
Керівництво має обрати між збереженням промислової бази, закриттям на знак відмови та навмисним знищенням, якого вимагає підпілля.
Керівництво «Мішлен» на чолі з Робером Пюїзо вирішило продовжити законне виробництво шин (основна частина яких через комісію з перемир'я потрапила до Німеччини) і водночас послідовно відмовлялося саботувати власні цехи, чого вимагав Опір, щоб зберегти промислову базу та робочі місця. Опір був справою особистої ініціативи окремих робітників, інженерів і членів родини (, заарештований у липні 1943 року й загиблий у депортації), а не рішенням підприємства. Оскільки внутрішнього саботажу не було, завод у Катару 16 березня 1944 року розбомбили британці, щоб перервати німецьке постачання.
T04-164