, який від квітня 1940 року очолює , вірить у систематичні удари по промисловому серцю Німеччини. Підвищений у липні до маршала авіації, він має скромні сили нічних бомбардувальників, які охоче кинув би на заводи, нафтопереробні підприємства та залізничні вузли Рейху.
Але літо 1940 року все перевернуло. Поки Люфтваффе виборює небо Англії, Крігсмаріне зібрала в портах Ла-Маншу величезну десантну флотилію. Розвідувальні знімки показують сотні барж, що громадяться в Булоні, Кале, Дюнкерку, Остенде та Антверпені, а з ними — буксири, які мають тягти їх через протоку.
На початку вересня тривога сягає піку: 7-го уряд попереджає, що висадка може початися будь-якого дня. Адміралтейство й штаб вимагають, щоб бомбардувальники розтрощили ці скупчення барж — вразливі, але мало «стратегічні» цілі. 21 вересня нова директива Міністерства авіації знову ставить німецьку нафту на перше місце, не припиняючи при цьому ударів по приготуваннях до вторгнення.
Портал має розподілити обмежені сили: його доктрина тягне вглиб Німеччини, терміновість моменту — до французьких і бельгійських причалів. Кожен виліт на баржу — це виліт, відібраний у Рейху.
Портал зосередив бомбардувальники на портах вторгнення, забитих баржами, — його змусила до цього терміновість: у вересні 1940 року до 60 % зусиль Бомбардувального командування було спрямовано проти цілей вторгнення. 7 вересня, коли оголосили тривогу, Міністерство авіації наказало, щоб «усі наявні бомбардувальні сили» тієї ночі били по суднах вторгнення. Рейди йшли один за одним: 13 вересня в Остенде було потоплено близько 80 великих барж; 17-го — ще 84 в Дюнкерку; приблизно до 19 вересня було знищено майже 200 барж. Британська преса охрестила цей епізод «битвою барж». Хоча справді було знищено лише приблизно десяту частину зібраної флотилії, бомбардування серйозно розладнали німецькі приготування. Вони стали одним із чинників, що змусили Гітлера відкласти на невизначений термін операцію «Морський лев» — непомітний, але реальний внесок у виживання Британії.
T05-044